9.08.2015

Спровокувати і вціліти

Вирушаючи на пост ДАІ "Чутово", щоб подивитись, чи справді там пропонують автомобілістам відпочинок і воду, навіть не думав, що справа дійде до спілкування з автоматниками і виклику міліцейської спецгрупи. А я ж не зробив нічого кримінального. :)

Спекотний полудень, неділя, 395-й кілометр автотраси Київ - Харків. У лісопосадці неподалік від робочого місця автоінспекторів сидить на пеньку місцевий мешканець. Нікого не чіпає, лише поглядає у бік дороги. На грудях футляр з фотоапаратом, його не витягують. Поряд - велосипед.

Хвилин через десять до людини (як ви вже зрозуміли, то я) підійшло двоє молодих людей у камуфляжі й автоматами Калашникова. Заявили, що я не маю права тут знаходитись, бо тут, виявляється, не лише пост ДАІ, а й блокпост.

Щоб було зрозуміле моє здивування. "Блокпост" виглядає отак (фото свіже, з сайту УДАІ в Полтавській області):

- Не можна знаходитись ближче, ніж 300 метрів від блокпоста, - заявили автоматники.

- Яким законом це заборонено? - питаю.

- "Про патрульно-постову службу", - кажуть хлопці.

Пропозиція зразу перевірити це в інтернеті не викликала ентузіазму, вони порадили обговорити це з головним міліціонером Полтавщини (його наказ, мовляв). Коли я проігнорував пораду забиратись геть, вони зникли. А я заліз в інтернет і впевнився, що згаданий закон ніяк не забороняє мені сидіти на цьому пеньку.

"В АТО зразу стріляли"

Минуло ще хвилин десять. До мене прийшли знову: один із уже знайомих автоматників привів за собою незнайомого, з такою ж зброєю. Судячи з усього, він тут старший. Далі я протягом наступної години спілкувався з ним.

Спочатку він вияснив, що у мене немає з собою жодних документів, потім спробував умовити поїхати геть. Я вперто відмовився, пояснивши, що маю право і що хоч я й у відпустці, але свої права знаю, бо журналіст.

Тоді він попередив, що за інструкцією змушений буде викликати оперативну групу з місцевого райвідділу міліції. Хай розбираються, хто я.

- Ну що ж, - погоджуюсь. - Раз треба, викликайте.

Тепер я відчув, що ситуація стає цікавішою.

Військовий знизав плечима, подзвонив куди слід і зробив виклик. Поки чекали, розговорились. Виявилось, що військовий служив у зоні АТО, в тому числі - проводив зачистку Дебальцевого (ще поки місто не здали ворогам). Розказав, що на блокпостах у зоні АТО можна не робити попереджувальні постріли, а стріляти по підозрілих одразу. При цьому погодився, що Чутове - не зона АТО, тож тут справа дещо інша.

"Де група?"

Пройшло півгодини. Дзвінок черговому від автоматника. "Де група?" "На інший виклик поїхали"

- Якщо будете писати про все це, обов`язково вкажіть, скільки вони їхали, - усміхнувся військовий.

Він скурив кілька цигарок. Ми обговорили роботу місцевої міліції (зокрема, як вони відпустили убивцю чапаєвської дівчини), розстріли інкасаторів у Харкові. Він згадав із власного досвіду, як довго у Маріуполі їдуть на виклики "швидка допомога" (40 хвилин, коли людина випала з четвертого поверху) і міліція (півтори години, на ту ж подію).

Опергрупа на "Славуті"

"Славута" з райвідділу під`їхала лише хвилин через 55 після виклику. Не впевнений, що справжній зловмисник увесь цей час так само б, як і я, мирно сидів біля автоматника.

З машини неквапливо вилізли два молодих міліціонера, спитали у даішників (їх я ні на мить не зацікавив), ті показали в наш бік. Підходять до нас. Не сказав би, що аж біжать.

Військовий пояснює їм про мене: сидів тут з фотоапаратом, підозрілий, каже що місцевий, що журналіст, документів немає.

- Фотографував вас? - з ентузіазмом питає міліціонер.

- Та ні.

- Звідки їдете? - питає в мене.

- О-о-он звідти, - показую пальцем.

- А куди?

- Сюди і їхав.

Щоб довести, що нічого не знімав, показав йому фотоапарат. Там були знімки природи, яку я до цього наклацав з іншого краю селища. Упевнившись, що на кадрах суцільна зелень, віддав фотоапарат назад. Про мобільний телефон ніхто й не згадав.

- Як прізвище? - питає в мене.

- Зіненко.

- А ім`я? - невпевнено дивиться на мене.

- Юрій. Вікторович.

- Сергій - це Ваш родич?

- Рідний брат, - пояснюю.

Авжеж, байкера Сергія тут знають.

- А чому без документів їздите?

- А навіщо вони мені? - щиро не розумію.

- Відпочити зупинились?

- Ні, я спеціально приїхав, за даішниками подивитись. Чи поять автомобілістів.

- Га? - слово "поять" збило його з пантелику. Я терпляче розповів про розрекламований правоохоронцями "мобільний сервіс".

"У райвідділ не заберете?"

Врешті-решт вони остаточно зрозуміли, що я не шпигун. Але їх дивувало, що не просять вибачення, не кажуть "більше не буду" й не благають відпустити.

Мені й справді було цікаво, чи повезуть мене у райвідділ для перевірки моєї особи. Я зарані вияснив у військового, що потім мене повернуть назад, і я зможу забрати свого велосипеда.

- Якщо не запроторять в ізолятор, - підморгнули мені.

Один із опергрупи пояснив, що телефонний виклик записували, і тепер їм для звітності доведеться заповнити кілька папірців.

- Треба, то й заповнюйте, - погодився я. Мені нікуди поспішати.

Міліціонер встиг вписати у бланк мої ПІБ, дату народження і місце проживання (у Чутово), коли підійшов його напарник і заявив, що не треба нічого заповнювати.

- Події ніякої немає, - пояснив.

І питає в мене, чи я збираюсь їхати звідси.

- Збираюсь, - кажу. - Якщо ви мене, звісно, не заберете у райвідділ.

- Навіщо?

- Хіба не так ви маєте зі мною діяти?

Він не витримав і чесно мені заявив, що таких дивних людей він ще не бачив. Пояснив, що перевірить мене за базою даних.

- Хіба у вас у машині її немає? - цікавлюсь.

Вони глянули на свою "Славуту".

- Ні, немає поки що...

...І стакан води

Перш ніж попрощатися з опергрупою, я порадився з ними, чи можу я попити води на посту ДАІ. Але вони заявили, що жодного відношеня до поста не мають, і поїхали.

- У даішників спитайте, - порадили наостанок.

Я спитав. І навіть був запрошений усередину приміщення, де мене провели до кулера і вручили чистий одноразовий стаканчик.

Ось сюди (на фото - не я):

Отже, кілька висновків.

 

1. Не всі військові, які несуть службу на блокпостах, знають закони. Можуть порушувати права громадян, посилаючись на когось із керівників МВС.

 

2. Військові на Київській трасі неймовірно терплячі. Мене не послали, не закували в кайданки і навіть не дали по пиці.

 

3. Оперативна група Чутівського райвідділу виявилась далеко не швидкою. 55 хвилин на подолання семи кілометрів (відстань від РВ до поста ДАІ) - це якось забагато. Виправдались тим, що до мене побували на пожежі.

 

4. Цікаво можна провести час не лише у Харкові ))))))))))))))))))))))))))))